Реклама

Історія мами: Як я робила аборт

Історія мами: Як я робила аборт

У мене вже підростали двоє дітей і раптом виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати його життя. Іншого виходу в мене не було. Повірте, так буває …

Виявилося, що аборт — платна послуга і коштує досить пристойно. Звичайно, багато жінок міркують інакше: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним.

Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні. Кілька років тому я лежала тут з першою дочкою, на збереженні. Я пам'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць». Ми говорили, що деяким з нас складно навіть завагітніти, хтось не може виносити дитину, але не втрачає надії, а вони … Та щоб ми … Та ніколи! І ось тепер це «ніколи» сталося зі мною.

Зазвичай абортниці чекають операції в особливій палаті, окремо від «матусь». Так спокійніше для всіх. І в цей раз нас таких було в палаті четверо. І в сусідній — троє. Разом — семеро. Я тоді спробувала порахувати: операції робляться кожен день. Припустимо, двісті днів у рік. Скільки ж людей убивають тільки в одному цьому відділенні? А скільки по всій країні? Одна справа читати статистику, а інша — зрозуміти на власному досвіді.

Читай также: История из первых уст: вторая беременность с младенцем на руках

Мої сусідки

Моїми сусідками по палаті опинилися: жінка років тридцяти п'яти, ще одна трохи молодша і зовсім молоденька, років двадцяти, дівчина. Процедура відкладалася і ми розговорилися. Виявилося, що у всіх були свої, на їх погляд, досить вагомі причини прийти сюди. У першої (назвемо її Лариса) вже була дитина, хлопчик п'яти років. І вона більше не хотіла дітей. «Як би цього ще виростити, вигодувати», — казала вона. Але чомусь вона не здалася мені бідною, навпаки, вона була добре одягнена, на ній були дорогі прикраси, і взагалі вона виглядала дуже елегантно. У другої (нехай буде Світлана) перша дитина народилася зовсім недавно, менше року тому, тому другого, за її словами, поки «народжувати зарано». Третя, молоденька (нехай буде Наталя), йшла на аборт вже вдруге. Дітей у неї поки не було. Вони з чоловіком зовсім недавно купили собі квартиру, але не встигли ще зробити в ній ремонт. І тільки через це вона «поки» не хотіла народжувати.

Очікування

Ми сиділи на ліжках, розмовляли, навіть сміялися. Але мене не покидало відчуття дикості, абсурдності того, що відбувається. Ось чотири молоді жінки. У кожної свої причини, на їх погляд, дуже важливі. Але це не скасовує того, що ми маємо намір скоїти вбивство. І ми можемо при цьому сміятись. Людина взагалі дивна істота, повна протилежність.

Медична допомога …

Прийшла лікарка, розповіла про операцію, про те, які ліки пити після неї, і про ускладнення. Вона була спокійна і діловита. Для неї це був ще один робочий день. Потім увійшла санітарка, літня жінка, проста і трішки грубувата. Вона веліла нам заправити ліжка так, щоб потім було зручніше перекладати з каталки нас несвідомих, доки ми ще не відійшли від наркозу. І розповіла, в якому вигляді ми повинні з'явитися в операційну. Було помітно, що для неї це теж справа звична. Якщо вона і засуджувала нас, то тільки за «необережність», через яку ми виявилися в абортарії. Її хвилювала побутова сторона питання, а не моральна.

Проблема Наталі

Потім нас знову залишили самих. Чекати було дуже важко. І справа навіть не в тому, що через майбутній наркоз ми зранку нічого не їли, а в тому, що хотілося вже чимшвидше покінчити з усім цим. Щоб зайняти час, я розговорилася з Наталею, молоденькою. Виявилося, що насправді їй би, мабуть, і хотілося мати дитину. Вони з чоловіком одружені вже півроку, але вдруге відкладають, бо поки що все не час, поки ще є інші справи. Батькам своїм вона навіть не розповіла ні про що, тому що вони примусили б її зберегти вагітність. Але якщо вони з чоловіком вирішили, то вирішили. І ще вона багато говорила, ніби себе вмовляла. Я спробувала пояснити їй, що ремонт — це не та причина, щоб робити аборт, але я розуміла, що не маю морального права переконувати її: чим я була краще? Якщо би я проявила тоді трохи наполегливості, одне життя було б збережено.

Спочатку оперували жінок з іншої палати. Ми тільки чули, як їздить по коридору каталка. І тут я була вражена ще раз. Все відбувалося дуже швидко. Звук коліс по кахлю лунав кожні п'ять хвилин, якщо не частіше. Тобто, виходило, що на саму процедуру потрібно всього дві-три хвилини. Що це в порівнянні з цілим життям, яке могла би прожити ця ненароджена людина?

Ось стали викликати з нашої палати. Я бачила, як ішли жінки, і як їх привозили назад, як їх перекладали на ліжко, клали їм на живіт пакет з льодом, накривали ковдрою, і в мені піднімався жах! Ні, це був не страх болю чи чогось іншого, а саме жах, від того, що відбувалося на моїх очах.

Читай также: Жаль, что я не стала мамой раньше: история о том, когда лучше заводить детей

Покликали мене

Я перейшла коридор, зайшла в операційну, лягла на стіл. Лікар відвернулася, вона готувала інструмент. Медсестра підійшла, щоб зробити мені наркоз. І тут мене затрясло, я затремтіла всім тілом так, що це стало помітно. Медсестра запитала, що зі мною. Їй було ніколи довго розмовляти, але не запитати вона не могла. І тут я зрозуміла, я все зрозуміла. Я зрозуміла, що ніколи, нізащо, за жодних обставин, які б погані вони не були, не зможу вбити свою дитину — це понад мої сили! Це неможливо. «Я не хочу», — ось і все, що я змогла сказати. Я знала: ще мить, мені зроблять наркоз, і я вже нічого не зможу змінити. Але я встигла, я її врятувала.

Я повернулася в палату і розридалася. Плакала від щастя, що моя дитина зі мною, вона тут, я знаю, що вона в мені, і що вона мені вдячна. І я плакала за всіх тих, хто не зміг врятувати своїх дітей, за тих жінок, що були разом зі мною і тих, що були раніше за мене і будуть тут, на цьому ліжку, потім.

І тут закричала Наталя. Наркоз проходив, і вона вже була у свідомості, але поки ще не повністю. І прорвалося те, що вона намагалася приховати від самої себе. Вона благала повернути їй її дитину, вона металася по ліжку, поривалася встати і йти за нею. І це, мабуть, було найстрашніше, що я бачила в своєму житті — плач матері за вбитою нею дитину! Вона була потрібна їй, але, підкорившись помилковим уявленням про те, що правильно, а що неправильно у цьому житті, що важливо, а що може почекати, вона позбулася її. І не могла собі цього пробачити.

А моєму малюку вже чотири місяці. Він вміє перевертатися зі спини на живіт і тягнеться сідати. Якщо це здається вам занадто простим, то мушу вас запевнити, для такого маляти це серйозні досягнення. І, напевно, я люблю його трохи більше за інших моїх дітей, тому що він — вистражданий.

За права ненароджених дітей

Джерело: CREDO

Читай также: 24 удивительных фото новорожденных от Моне Николь, сделанных сразу после родов

Читай также: Родителям ушедших детей посвящается: как пережить смерть ребенка

Читай также: Мамочки о родах: веселые истории


  • подписаться
  • распечатать
  • в избранное

 
 
Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info