Реклама


Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі? - ексклюзивно для UAUA.info

Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі? - ексклюзивно для UAUA.info
UAUA.info ексклюзивно публiкує уривок з книги "Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі" про небезпеки методик раннього розвитку, проблеми «безпроблемних» відмінників та про те, чому непосидючим шибайголовам так важливо щодня бачити прояви батьківської турботи.
 
Автор книги Вікторія Горбунова — психолог та психотерапевт з майже 20-річним досвідом, доктор психологічних наук і мати маленького сина, розповiда  Як батькам знайти хитку рівновагу між турботою про безпеку дитини та гіперопікою, відмовитися від традиційних «виховних залякувань» та покарань за помилки? Як допомогти дитині відчути себе компетентною поряд із батьками та однолітками і розвинути у неї адекватну самооцінку? Як навчити її жити щасливим дитячим життям, а не «переживати» численні тривоги світу дорослих?
 
 
 
Розвивати компетентність
 
Тома не любить ані малювати, ані розмальовувати, їй не подобається ліпити ні глиною, ні пластиліном, ні пластиком, який стає твердим у духовці, вона не любить вишивати картинок, їй не цікаво плести ні браслети з резиночок, ні робити бісерні прикраси, ні шити лялькам сукні… Дівчинці не подобається нічого з того, що зазвичай подобається робити дев’ятирічним дівчаткам.
 
У школі Тома не має улюблених предметів. Вона ніби і вчиться, але якось кволо, мимохіть. Ходить до школи і вертається без жодних емоцій, жодного ентузіазму. А от мультики дивитись — будь-ласка, ну ще з дівчатами бавитись. Але додому їх не докличешся, лише у дворі або в когось у гостях. Взагалі для Томи це дуже типово — завіятись кудись і прийти в останні хвилини дозволеного часу.
 
Бабуся дуже журиться з цього приводу, адже вдома всі умови і для навчання, і для дозвілля. Тома має власну кімнату, купу іграшок, забав та книжок. Чому її ніщо не цікавить? Бабуся говорить, що в Томи хтось вкрав інтерес до життя, і дуже боїться, що це якийсь психічний розлад, який викликає апатію. Вона думає, що онучці не вистачає якихось гормонів, і вже показувала її психіатру та ендокринологу.
 
ілюстрації Kathy Hare
 
Томина бабуся зневірилась щось змінити, а пробувала вона всього і багато. Наприклад, вона завжди сідає все робити з онукою, завжди показує, як правильно, завжди виправляє, сама бере і малює, ліпить, шиє, вишиває, завжди читає інструкції і вчить Тому бути уважною та ретельною. Вона накупила книжок з малювання і замовила поштою спеціальний яскравий курс у вигляді журналів, які складаються у спільну папку.
 
Вона опанувала Інтернет і постійно скачує звідти та роздруковує усілякі цікавинки. А ще вона завжди робить з Томою домашнє завдання й прагне, щоб зошити онуки були ідеальними. Спочатку вони все роблять на чернетках і лише потім переписують у робочі зошити.
 
А вірші! Бабуся завжди допомагає онуці завчити вірш на пам’ять, стежить за тим, наскільки виразно та експресивно вона його декламує, завжди підправляє та показує приклад сама.
 
Як ви почуваєтесь, коли щось не вдається? А які почуття виникають, якщо хтось загострює на цьому увагу, повсякчас демонструє, як треба було зробити, докучає порадами та нав’язує допомогу? А що відбувається з самопочуттям, коли хтось, у кого, наприклад, більше досвіду чи кращі навички, береться вас вчити, наполегливо та старанно вказуючи на всі дрібні помилки?
 
А як вам постійне порівняння з іншими, кому вдається краще, демонстрація як прикладу їхніх робіт та постійні нагадування про те, що успіх — це наполеглива праця? Власне, приблизно так і почуваються наші діти, причому, як це не прикро, почуваються доволі часто. Адже дорослі переважно можуть та вміють краще просто через те, що вони дорослі.
 
 
Ми з колегою і за сумісництвом моїм чоловіком ведемо психологічний проект, який має назву «Майстерня подружніх стосунків». Його учасники приходять парами й поодинці для того, щоб навчитися краще розуміти партнера, легше вирішувати конфлікти, підтримувати одне одного та не зачіпати болючих мозолів, у тому числі й натоптаних у дитинстві.
 
Усі ці задачі, крім іншого, передбачають і те, що учасники мають зрозуміти, що таке психологічні потреби та як їхнє задоволення чи занедбання в дитинстві відбилось у власному житті, житті партнера та спільному житті.
 
Цікаво, що потреба в компетентності, точніше нехтування нею з боку батьків у дитинстві, традиційно виявляється найприкрішим відкриттям для чоловічої аудиторії нашого проекту.
 
Чи не кожен згадує, як тато не дозволяв користуватись інструментами, допомагати з ремонтом машин, будівництвом дачі, не брав з собою на роботу, а якщо брав, то забороняв наближатися до свого робочого інвентарю.
 
Хтось найбільше в світі мріяв почистити дідусеву рушницю, хтось — скористатися татовим паяльником, комусь кортіло допомогти у столярній майстерні, ще котрийсь найбільше в світі мріяв замісити гіпс — нічого не можна було робити через те, що ще маленькі, невмілі, можуть зламати, попсувати, нашкодити.
 
От і зараз, говорять про себе ці чоловіки, вони не завжди беруться за щось нове і складне саме тому, що над ними висить невпевненість, сто разів закарбована заборонами робити щось, що, як здавалося іншим, їм було не до снаги.
 
Загалом, почуватись компетентним: обізнаним, досвідченим, вмілим, розумним, авторитетним в тому, що ти робиш, — наріжний камінь віри у власні сили. Компетентність дає відчуття не лише «Я молодець!», але й впевненість «Я можу!» та силу «Я впораюсь!».
 
Відсутність компетентності забирає все це, лишаючи недооцінку себе, власних сил та можливостей. Компетентність є ключем, який відкриває двері у світ, де помилки не є вироком, а лише стартом для розвитку нових навичок. «Не кажи — не вмію, а кажи — навчуся», — говорить мій маленький син, і я вдячна його виховательці за цю мудру сентенцію.
 
 
Батьки, вчителі, тренери мають сприяти тому, аби ті почувались компетентними. Для початку варто радіти та підкреслювати кожне досягнення, кожну нову навичку чи вміння. І не має значення, чи ця навичка досконала та відповідає кращим класичним зразкам, головне, що вона з’явилася.
 
Власне, найбільшим ризиком для відчуття компетентності є порівняння з іншим та прагнення відразу все виправити відповідно до зразка. Діти, яким постійно дошкуляють тим, що «У Сергія краще виходить!» або «Дивись на зразок!», постійно носять з собою щось на зразок психологічного ростоміру або ваг, які повсякчас вказують на «недотягуєш» та «недобираєш».
 
Дитина має відчувати не те, що вона недотягує до інших, а те, що вона щоразу робить щось краще і краще за попередній, випереджує себе саму.
 
Тож сприятливим для розвитку компетентності є порівняння себе з собою та відчуття розвитку і прогресу. На жаль, маленька Тома не мала такої можливості, вона завжди відчувала, що недотягує до зразків та до того, що знає і вміє бабуся.
 
Також варто помічати будь-який прогрес у дитячому розвитку, називати та підкреслювати його, вказуючи на конкретні риси та деталі: «Ти намалював гарні віти у ялинки», «Твій твір цього разу дуже захопливий, таке враження, що бачиш події на власні очі», «Сьогодні на тренуванні ти був особливо наполегливим і тобі гарно вдалися стрибки».
 
А ще треба вчити саму дитину помічати та відмічати те, що вона робить. Навичка відстежувати власний розвиток є основою компетентності. Якщо вона засвоєна, то навіть у найскладніших ситуаціях дитина бачитиме, що їй вдалося, та віритиме в себе. Недоліки та хиби вона сприйматиме як точки для зростання, ті навички, які треба покращити, знання, які необхідно поповнити.
 
 
Створювати ситуації успіху
 
Матвійко — невдаха. Хлопчик впевнений у цьому, і його важко переконати в протилежному. Він думає, що його хтось зачаклував або й того гірше — зурочив. І доказів у нього більше ніж досить. Якщо не вивчив тему — викличуть до дошки або дадуть контрольну. Якщо вивчив — захворіє вчитель і замінять урок. Якщо куплять іграшку, то буде китайською підробкою.
 
Раптом виберуться з батьками на море — підніметься шторм, вода засмітиться, стане холодною й набереться медуз. Задумає відіспатися на вихідних — сусіди почнуть ремонт. Навіть цуцик, якого йому купили як справжнього породистого, виявився двіртер’єром та ще й пошматував бібліотечні книжки.
 
Мама вважає, що рок висить над всією їхньою родиною, але Матвійкові, звісно, дістається найбільше. Що поробиш — найменший у роду! І чого тільки не робили — яйцями катали, до цілющого джерела возили, свічки регулярно ставлять за здоров’я. Психолог — остання надія, хоч і мало віриться.
 
 
В їхній родині — усім не щастить. Сама мама все життя пропрацювала медсестрою-лаборантом в дитячій поліклініці. Стільки горя бачила — і діток хворих, і батьків у відчаї. Її, може, на роботі й поважають, але хіба ту повагу видно?
 
Так, кілька разів за кошт профсоюзу путівки давали, інколи премії, ну і ще там усілякі можливості дітей кращим лікарям показати чи масажі зробити. Але то і не везіння зовсім — просто люди жаліють.
 
Тато теж все життя у важкій роботі. Ніби й автомайстер, і навіть патенти на свої винаходи має, але то так — пусті забавки, щоб трохи самолюбство потішити.
 
От і малий так само: ніби й кмітливий, і працьовитий, але не помічає його ніхто, не виділяє. Ну, може, трохи класний керівник, от на шахи радить віддати. Але яка користь з тих шахів? Гросмейстером йому все одно не стати, не з його щастям, тільки мучитиметься, що інші на змагання їздять, перемагають, медалі мають.
 
 
Матвійкові дванадцять, і він, як звичайна дитина, вірить, що Гоґвардс існує, але навіть в своїх найпотаємніших мріях він не припускає, що може мати здібності чарівника. Він магл, і нічого з цим не вдієш.
 
Я вже трохи згадувала про дискурс, середовище значень та смислів, яке нас оточує, у якому ми ростемо, вчимося, працюємо. Звісно, різні люди створюють різний дискурс для своїх дітей.
 
В одних сім’ях ключовим може бути послання «Ти все можеш!», в інших — «Краще перечекати, ніж боротися!», у третіх — «Успіх — це щоденна праця!», ще в одних — «Головне опинитись в потрібному місці в потрібний час!». Родини дідусів та бабусь можуть мати свій, відмінний від батьківської родини дискурс, який при цьому теж впливає на дітей.
 
Садочок та школа з вихователями, вчителями, однокласниками творять свій дискурс; мультики, які дивиться дитина, — свій; комп’ютерні ігри, у які вона грає, — свій; спортивний тренер чи керівник танцювальної команди — свій, подорожі, конкурси та змагання — свій. Усі ці значення, створені різними людьми, оплутують дітлахів, пропонуючи їм ті чи інші способи світосприйняття.
 
Вони, ніби пазли, будують загальну значеннєву систему, за допомогою якої дитина сприймає світ, себе та інших, інтерпретує події. І їхній вплив буде тим сильнішим, чим значимішими для дитини є стосунки, чим довше вона включена у взаємодію з певними людьми чи якимось контентом (мультики, ігри), чим тіснішим є контакт та сильнішими емоції.
 
Науковці говорять, що дискурс наче текст і що люди читають цей текст, зчитуючи його значення та занурюючись у них, а ще є думка, що вийти з-під влади цього дискурсу дуже складно, бо він оточує тебе з усіх боків, засмоктує і диктує свої значення. А якщо це текст, то зрозуміло, що життя того, хто живе в любовному чи пригодницькому романі, дуже сильно відрізнятиметься від життя тих, хто живе в анекдоті або похмурій драмі.
 
Джордж Келлі, автор теорії особистісних конструктів, був впевнений, що зрозуміти іншу людину можна, лише вдягнувши на себе, наче другу шкіру, її систему конструктів, тих значень, які конструюють її світ. Тож, щоб зрозуміти дитину, треба збагнути дискурс, у якому вона живе, зануритись, пірнути в нього.
 
 
І скажу чесно, інколи мені буває моторошно від цього. От розмовляєш з батьками котрогось маленького клієнта і чуєш: «Нічого путнього з нього не вийде!», «Руки з одного місця ростуть!», «Про що не попросиш — усе повз вуха!», «Таке враження, що в роддомі підкинули!». Як подумаю, які саме значення я маю вдягнути на себе, у які конструкти зануритись, щоб збагнути світ цієї дитини…
 
 
Власне, Матвійко, герой історії на початку цієї теми, живе у дискурсі невдач. Він не вірить в успіх, бо в нього не вірить його мама, він не вчиться помічати ні досягнення, ні удачі, бо їх не помічають батьки, його світ перетворюється на звичайний попри всі закони розвитку дитячої свідомості.
 
Хоча ні, він все ще вірить у фантазії, казки та міфи, наприклад в «зачаклували» або «зурочили». Вірить, бо не знає про силу дискурсу і не може пояснити ті нещастя, які переслідують його родину інакше.
 
Надважливим завданням батьків є створювати ситуації успіху для дітей і тим самим будувати дискурс успіху, досягнень, віри в себе та свої можливості.
 
Діти мають жити в добрих казках та романах, історіях, у яких герої вірять в свої сили, досягають успіху та змінюють світ на краще. І найцікавіше, що написати такі історії життя цілком і повністю батькам до снаги.
 
Найперше — помічаємо успіхи. Щоденність кожної дитини сповнена досягнень, перемог, здобутків, але нам, дорослим, подекуди вони здаються маленькими, навіть крихітними, через що ми не помічаємо їх або не надаємо їм значення. Ну справді, що означає для дорослого величезна жуйкова булька, або власноруч защепнутий ґудзик, або перша рима про любов…
 
Дещо ми не помічаємо через те, що переросли своїх дітей, а от дещо, навпаки, — через те, що діти обігнали нас. Так, нещодавно я мала розмову з 14-річною дочкою своєї подруги, яка ділилась, що пише спеціальні програми для розв’язання різних математичних задач на сайті, ім’я якого я, звісно, не запам’ятала. Прагнучі показати власну обізнаність, я, замість того щоб похвалити чи сказати, що сама такого не вмію і дивуюсь її здібностям, сказала щось на кшталт: «Це ж можна зробити формулами в екселі…» На що дівчинка зітхнула й відповіла: «Ні, це інше, але довго пояснювати…»
 
 
Інший приклад: один мій 15-річний клієнт (батьки вважають його замкненим та інфантильним, переживають, що хлопець нічого не вміє і нічим не цікавиться) розказав і показав, як отримати доступ до глибокого Інтернету, невидимих сайтів, прихованих від більшості користувачів.
 
Крім зауважувати дитячі досягнення, важливо ще й радіти їм, пишатись, адже це маленькі кроки у великому зростанні. Ця радість має бути не тихою, а гордість — мовчазною. Варто вільно висловлювати своє захоплення, демонструвати захват, хвалити, підкреслювати, давати відчути успіх.
 
Одна моя доросла клієнтка, маючи гарну освіту, пошану колег і авторитет серед клієнтів, вважала себе невдахою та переймалась, що не робить в житті нічого цінного чи вартісного. Історія її дитинства повна батьківської любові та підтримки, однак в ній нічого немає про успіхи та радість від досягнень. Дорослі завжди були з нею поряд в невдачах, жаліли, співчували, навіть плакали разом та зітхали про не справедливість життя. Єдине, чого не було, — радості за успіхи.
 
У родині всі ніби носили окуляри, через які сприймали тільки прикрощі, а досягнення не бачили, не помічали, не підкреслювали. Навіть червоний диплом чи стажування за кордоном сприймали просто «добре» і вважали звичайною справою, не вартою особливих емоцій.
 
Отже, помічаємо успіхи, радіємо їм, а ще створюємо, тобто спеціально та навмисне організовуємо дитяче життя так, щоб у ньому були перемоги, здобутки, звитяжні вчинки, звершення й досягнення.
 
Чим менша дитина, тим більше вона цього потребує і, власне, тим легше це зробити.
 
Навчити малюків бачити свій успіх — це мистецтво зі своїми секретами, і останній, яким я поділюсь, це їсти слона шматочками. Часто на шляху до великої мети ми маємо багато маленьких перемог, і чим дальша ця мета, тим таких перемог більше. Однак ні ми, ні діти не зважають на них, бо мета затуляє собою всі кроки до неї.
 
Так, замість того щоб радіти засвоєнню нових слів та пишатись, що вже трохи розуміє свинку Пеппу, дитина переймається, що ніяк не вивчить англійську. Те саме з шахами, адже знати, як ходять фігури, теж досягнення; з малюванням — вміти змішувати кольори не менш важливо, ніж малювати щось знайоме; з читанням — короткі слова так само важливі, як і цілі речення…
 
Отже, дуже важливо не лише орієнтувати дитину на успішне досягнення кінцевої мети, а й акцентувати її увагу на проміжних результатах та успіхах.
 
Один із відомих психологічних експериментів, який показав неоднозначність зв’язку між успіхом та бажанням виконувати діяльність, був проведений Фердинандом Хоппе. Учасникам пропонували картки з завданнями. За правильне виконання нараховували бали, за неправильне ставили «нуль». Після виконання одного завдання людина могла обрати наступне й задати рівень його складності — простіше чи складніше за попереднє.
 
Гіпотеза була очевидною: дослідник передбачав, що після успіху людина обиратиме складніше завдання, а після невдачі — простіше. Виявилося, що деякі учасники попри все обирали складні завдання та наполегливо намагалися їх розв’язати.
 
Ця особливість отримала назву рівня домагань. Ішлося про те, що якщо людина оцінює себе загалом як нездатну до розв’язання складних завдань (занижений рівень домагань), вона, незважаючи на успіх, обиратиме прості; якщо вона загалом вважає себе здібною та готовою вчитись (адекватний рівень домагань), то щоразу обиратиме складнішу задачу після досвіду успішного розв’язання попередніх; якщо, незважаючи на невдачі, людина обирає складні завдання, ідеться про завищений рівень домагань.
 
Цікаві не лише дані експерименту як такого, а й результати опитування його учасників: досліджувані з адекватним рівнем домагань вміють помічати свої успіхи, бачать їх не лише у досягненні якихось великих цілей, а й у проміжних результатах.
 
Tі, хто має завищені домагання, орієнтуються переважно на велику мету, вірять в свою кращість, а неуспіхи приписують обставинам і підступам недоброзичливців; ті ж, хто недооцінює свої можливості, не вміють помічати своїх досягнень та мають багато критики на власну адресу.
 
Успіх — невід’ємна частина щасливого життя. Успіх викидає в нашу кров серотонін, який відповідає за щастя, дофамін, який стимулює мотивацію, ендорфіни, які дарують радість та бадьорість. А якщо забути про гуморальну регуляцію і зосередитися на психології, то успіх додає нам сил рухатись далі, з оптимізмом дивитись у майбутнє й вірити в себе.
 

  • подписаться
  • распечатать
  • в избранное

 
 
Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info