Реклама


Маленький розумник

Маленький розумник

                                                                                         Конкурс для работающих мам!

Можливо вам здасться, що я починаю свою розповідь з далека, проте краще пояснити особливе ставлення свого молодшого братика до світу дорослих , і через що саме, йому складно зрозуміти навіщо його старша сестра, (і взагалі дорослі), таку велику купу часу спускаємо на робочі години.

— Привіт малюк, — мовила я увійшовши до його кімнати. Мама казала, що ти захворів і тому не пішов у садок. Але як на мене ти виглядаєш цілком здоровим... поясниш?
— А це обов’язково...? — з під лоба пробуркотів Лі.
— Що саме?
— Щоранку ходити в дитячий садок?
— Ну, розумієш існують певні правила, яких слід дотримуватися.
— Не розумію ... ви, дорослі, увесь час вигадуєте якісь “правила”, а потім самі їх порушуєте. Спочатку базікаєте, що палити – заборонено, і зрозуміло “чому”; їсти чіпси, сухарики та напівфабриканти – заборонено, і я з цим згодний, (тип паче, що банани з шоколадом набагото смачніші, і живіт після цього не болить), а потім порушуєте дані собі заборони. І починаєте лисіти, жовтіти, бухикати, як наш сусід дід Іван ...
— Серед дорослих, як і серед дітей існують неслухняні хлопчики і дівчатка, які в силу своєї дурості і безвідповідальності порушують правила. Але яка тобі різниця, що роблять інші. У кожного є своя голова на плечах, і головне, щоб ти користувався своєю.
— Ві, мені там не подобаєтся, там повсюди одні дорослі...
— Де? В дитсадку?! — здивовано питаю я.
— Та-а-а-к... там занудні дорослі діти! Їх одяг та іграшки часто схожі на речі дорослих. Вони такі самі модні, функціональні та в край необхідні. Задаваки ніколи не граються з такими малюками як я. У них немає часу на безглуздості, дитячі вигадки, адже вони займаються надважливими речами: поїздки до ДіснейЛенду, великі покупки та колекціонування мобілок. І взагалі, якщо дорослішання означатиме життя без Діда Мороза, Гаррі Поттера та Блискавки Маквіна, то я волів би назавжди залишитися маленьким хлопчиком! — зарепетував на все горло малюк, відвертаючись від мене.
— Хей, ну чого ти... Не треба так нервувати, бо прищі повискакують і будеш схожий на мене в підлітковому віці. Пам’ятаєш, я тобі фотки показувала?
— Це там де ти з великими вухами та пластером на лобі, — посміхаючись продовжив, — пам’ятаю... хі-хі
— Вуха в мене цілком нормальні! Там просто зачіска невдала!
— А мама завжди казала, що вони ве-ле-те-е-е-нські! — продовжував кипкувати малюк.
— Будеш багато базікати, розповім мамі, що ти прикидався і аніскілечки не хворий! — пригрозила я, продовжив свої пояснення, — Лі, як би тобі пояснити... кожна людина вправі робити, що ій заманеться. Але чи буде тобі добре та весело, якщо твої вчинки засмутять інших?
— Ні, мені дуже не подобаєтся коли на мене хтось ображається...
— Ось бачиш, тому дуже важливо приймати рішення враховуючи їх наслідки.
— А чому Філіпп зі своєю бандою завжди задоволені, проте постійно когось ображають? А?
— Поясни, будь ласка...
— Філіпп головний заводила в зграї невігласів. Обирає собі в класі декілька «жертв», яких постійно дражнить, робить пакості, демонстративно не бере в свої ігри. Ініціатором насмішок завжди виявляється він, а його свита шістірок підтримує забави, хтось тому, що «всі роблять, і я роблю», хтось з цікавості або від нудьги, а хтось і тому, що боїться опинитися на місці «жертви». Якби я був вихователем, то дав би добрячих причуханок цим забіякам, особливо Філіппові. Вони завжди тримаються разом та кривдять малюків слабкіших за них. Висміюють віру в дива, сили супергероїв, ломають чужі іграшки, рвуть книжки та комікси, а ще забороняють дивитись “Смішарики”, бо там усе не посправжньому, не так як у дорослому житті. А ще... ці бовдури часто дражнять мене «дівчам», через те, що я товаришую з Марічкою. Їй також часто перепадає, проте вона не звертає на них уваги (...).
— Хочеш я завтра піду в садок та дам добрячих причуханок цьому бовдору? Хочеш, а?
— Ні-і-і, не треба... ти ж дівчина, а я чоловік... і якось це не по чоловічому, якось це не по супергеройськи...
— Ах, дурнику ти мій, — сказала я, обнімаючи малого.
— Ой, тільки не треба цих обнімашочок! ммм
— Гаразд, тоді все вирішено. Вранці відведу тебе в садок!
— Ві, а давай, завтра в “Дивосвіт” сходимо. А вже наступного разу в дитсадок.
— Пробач, але я не можу... робота
— Пффф, не хочу бути дорослим! Крім того, що з “головою на плечах” треба бути так ще й весь час на якусь там роботу витрачати замість ігор та мультяшок, - пробуркотів обурений малюк.
— Лі, ти не правий! Робота потрібна, так само, як і іграшки! Працюючи, я почуваю себе щасливаю, бо майже завжди робота перетворюється на гру. Я щось вигадую, майструю, так само як і ти підчас гри. Але крім того, мені за це ще й платять, а за гроші я можу придбати іграшки тобі!
— Ого! Як круто! А так завжди бува... з цією... як її... роботаю!?  
— Нажаль, ні... Запамятай, щоб робота здавалася грою необхідно займатися тим що обожнюєш; тим від чого мурахи по тілу та паморочиться в голові, як від перших поцілунків... — замріяно мовила я
— Поцілунків?
— Ну, як від катання на гойдалці.
— Аааа
— Зрозумів?
— Так.
— Тоді скажи, що саме ти зрозумів?
— Ммм... в роботу треба закохатися! А також те, що завтра, після роботи ти принесеш мені нову машинку, - посміхаючись відповів малюк.
— От хитрюга! А-ну йди до мене!
— А-а-а-а! Мамо, рятуй!

Автор: little-wendish 

http://little-wendish.livejournal.com/14873.html 


  • подписаться
  • распечатать
  • в избранное

 
 
Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info