Реклама


Все більше українських дітей народжуються з пробірки

Все більше українських дітей народжуються з пробірки

За словами фахівців, все більше українських дітей народжуються з пробірки. Цей факт не в останню чергу пов`язують з способом життя молодих сімей – позначаються аборти десятирічної давності, пристрасть до паління і алкоголю, невчасне лікування інфекційних хвороб. Хоча, з іншого боку, те, що було непідвладне медицині ще двадцять років тому, сьогодні - звичайна практика в провідних клініках світу.

Тим більше деякі західні знаменитості зовсім не приховують, що їх чада з`явилисяна світ після якогось медичного втручання. Відомі люди на Заході частого заявляють, що їх дитина народилася з пробірки. Наприклад, голлівудська зірка Джулія Робертс офіційно підтвердила, що зачала двійнят і третю дитину за допомогою процедури штучного запліднення. До послуг сучасних технологій в цій області удалася і Селін Діон. Саме завдяки пробірці двічі батьком став і Аль Пачино. В Україні теж багато випадків, коли відомі люди звертаються до допоміжних репродуктивних технологій, але не афішують цього. «Хоча якраз факт розголошення показує ставлення суспільства до проблеми», – упевнені медики.

Федір Дахно, віце-президент Асоціації репродуктивної медицини, розповідає, що в його практиці був випадок, коли в клініку звернулася пара. Жінці довгий час не вдавалося завагітніти. Декілька невдалих циклів довели її до відчаю. Чоловік навіть наполягав на сурогатному материнстві. І лікарі піддалися на вмовляння – вони перенесли ембріони двом жінкам, і виявилось, що вони прижилися у обох – у дружини і у сторонньої жінки. Дружина спочатку досить ревниво ставилася до сурогатної матері, просила перервати вагітність, але коли загроза зриву з`явилася у неї самої, змирилася, що дітей буде двоє. Черездеякий час жінкам одночасно зробили кесаревий розтин. Після цього мати вже двох дітей призналася: «У пологовому будинку я попросила лікарів, щоб вони не говорили нам з чоловіком, якого з двох наших синочків виносила я, а якого – ні».

Всього у 2005 році в Україні за допомогою технологій народилися півтори тисячі дітей, а в 2007-му було проведено близько шести з половиною тисяч циклів штучного запліднення. «Але при нинішній демографічній ситуації і ці цифри безцінні, – говорить Валерій Зукін, директор однієї з приватних клінік. – Адже за 2007 рік від всіх дітей, які народилися в Україні, 0,2-0,3% з`явилися на світ за допомогою допоміжних репродуктивних технологій».

Сьогодні все частіше бездітні пари наважуються визнати свої проблеми. І незадоволені багаторічним лікуванням, вони звертаються в такі спеціалізовані клініки і в Україні, і за кордоном.

Допоміжні репродуктивні технології – це якесь збірне поняття, що включає комплекс різних заходів, направлених на лікування різних форм жіночого і чоловічого безпліддя.

За статистикою безпліддя в 35% випадків виникає, якщо щось не в порядку з організмом жінки, такий самий відсоток неполадок у чоловіків, кожна четверта пара має поєднання двох цих чинників, а у інших 5% – причину встановити не вдається.

«Причин, що спонукають пари прийти до нас, декілька, – говорить Олександр Юзько, президент Асоціації репродуктивної медицини. – На першому місці проблеми трубного походження (ще відчувається бум абортів, який був 10-15 років тому, адже в клініки часто звертаються пари після тридцяти). І в цьому ми відрізняємося від інших країн. Там – першість «тримають» захворювання ендокринного походження. На другому місці – генетично запрограмований чинник. Потім йде синдром полікистозних яєчників. А далі – все інше (хвороби, що передаються статевим шляхом, наслідки вживання алкоголю, куріння). І не треба забувати про чоловічий чинник».

За словами головного акушера-гінеколога України Вячеслава Камінського, існують генетичні, спадкові чинники, і вони непоправні. Інша справа – наслідки інфекційних захворювань і ще ряд інших причин.

Якщо говорити про ефективність допоміжних репродуктивних технологій, то вона висока – 43%. Інші – 57% спроб закінчуються невдачами. «Але ви що, не знаєте, що лікування ніколи не буває стовідсотковим?» – щиро дивується лікар приватної клініки. І говорить, що успіх залежить від вчасного звертання. Але лікар, можливо, спеціально не згадує про ризики і наслідки.

«Кількість відхилень у таких дітей така ж, як і після природного зачаття, – говорить Валерій Зукін. – Якщо дитина народиться інвалідом, клініка не несе ніякої відповідальності. Перед початком маніпуляцій жінки пишуть заяву, мовляв, вони ознайомлені, що можуть народжуватися діти з вродженими вадами з такою ж частотою, як і при природному зачатті. Але з іншого боку – за допомогою сучасних технологій на 90% можна запобігти народженню дитини-інваліда. Конкретно в нашій клініці минулого року було зареєстровано 448 вагітностей, 51 була перервана, три з яких унаслідок виявлення хвороби Дауна. Тим жінкам було 39, 41, 42 роки. Отже треба завжди пам`ятати, діагностика на ранніх стадіях вагітності дуже важлива».

Що стосується цін, то це далеко не конфіденційна інформація. Один курс в українських клініках коштує приблизно п`ять тисяч доларів. «Багато це чи мало? – сумнівається доктор Дахно. – Для когось, без сумніву, багато. Але якщо врахувати, що минулого року українці купили 448 тисяч нових автомобілів, і купила їх репродуктивна частина населення – пенсіонери і школярі автомобілі не купують, то можна зробити висновки. Отже державна мета – підтримати в першу чергу незахищені верстви населення».

Наша держава так само зацікавлена в народженні дітей з пробірки. Минулого року бюджетом були передбачені засоби на 617 спроб, в цьому – на 770. За словами Вячеслава Камінського, пари вибирають зі всіх регіонів України. Єдине «але» – лікуватися вони можуть лише в двох державних клініках. Одна з яких знаходиться в Івано-Франківську, інша – в Донецьку.

«За державні гроші жінки відбираються зі всіх регіонів. Але є якийсь перелік свідчень і обмежень (по-перше, за станом здоров`я, по-друге, за віком – до 37 років, сімейному стану – можуть звертатися тільки жінки, що знаходяться в шлюбі), – говорить Вячеслав Володимирович. – Ми беремо ті форми безпліддя, які легше вирішити, щоб державні гроші були використані максимально ефективно. Потім кандидатури розглядають в Мінохоронздоров`я. Фінальний підпис ставить міністр. І коли список сформований, жінки прямують в клініки. Окрім двох вже існуючих клінік, до кінця року повинен запрацювати і подібний центр в Києві». До речі, київський центр очолить саме пан Камінській.

Але, щоб завагітніти за участю держави, сім`я повинна довідками і висновками комісій довести, що вона гідна розраховувати на таку підтримку.

«Інформація про пацієнток достатньо закрита, – переконує Камінській. – А комісія в міністерстві хоче зрозуміти, чи обгрунтовано жінка йде на цей крок. При цьому ми реально знаємо, що кількість сімей, які потребують цього, набагато більше, ніж ми можемо запропонувати за державні гроші».

Насправді в Україні півтора мільйони безплідних подружніх пар. З них в допоміжних репродуктивних технологіях мають потребу від 20 до 40%. А по рекомендаціях Всесвітьої організації здоров`я Україні треба 50 тисяч циклів щорічно (тобто тисяча циклів на кожен мільйон населення). Але фактично, звичайно, цифри набагато нижчі – деякі люди відмовляються від проведення лікування з етичних причин, деякі взагалі не хочуть дітей.

Але в питаннях застосування допоміжних технологій в Україні гроші грають не найважливішу роль. Ще повинні бути кваліфіковані фахівці і система лікування. Крім того, діяльність подібних клінік повинна регулюватися суворим законодавством.

Закони або мораль? Це питання, мабуть, найголовніше для суспільства. Якщо ми говоримо про закон і етику в допоміжних репродуктивних технологіях, то, в першу чергу, згадується тема сурогатного материнства. Але знову-таки, за оцінками медиків, це всього лише 1% від всієї діяльності репродуктивних клінік.

На мові законів сурогатне материнство виглядає так: стаття 123 Сімейні кодекси встановлює походження дитини при штучному заплідненні і імплантації ембріона. Тому закон чітко визначає батьками сімейну пару, яка надала свої дітородні клітки і скористалася послугами «іншої жінки». У випадку з використанням чужої яйцеклітини, згідно тій же статті, батьками малюка стають жінка, якій імплантували ембріон, і її чоловік. Крім того, ще декілька наказів Мінюсту регламентують процедуру оформлення актів цивільного стану відносно новонароджених, таких, що з`явилися на світ від сурогатних матерів. Але щоб в РАГС можна було зареєструвати дитину, народжену сурогатною матір`ю, треба пред`явити нотаріально завірену письмову згоду про те, що вона не проти запису батьками дитини її «замовників».

Тим часом на розгляді у Верховній Раді знаходиться три законопроекти, які стосуються допоміжних репродуктивних технологій.

Але самі медики говорять про те, що їм не вистачає уворих і точних закінів. Їм потрібні обмеження іншого роду, наприклад кількості ембріонів, що можуть переноситися (тому що публікації в пресі про народження четверні – це популяризація ускладнень методів). Завдання полягає в тому, щоб була висока ефективність лікування безпліддя, а кількість багатоплідних вагітностей не досягала катастрофічної цифри. До недавнього часу цифра наближалася до 40% (1999 рік), цього року знизилася до 18,5%. Окрім цього, необхідно врегулювати наступні питання: вибір статі майбутньої дитини, право власності на ембріон (ембріон повинен належати генетичним батькам, що робити, якщо хтось з батьків вмирає, або хтось відмовляється від нього), вік, коли жінка може стати сурогатною матір`ю, що робити у випадки смерті батьків.

Але, мабуть, найбільші спори викликає доля ембріона, який якийсь час знаходиться поза жіночим організмом. Всі полемізують, коли починається життя людини – з моменту зачаття або народження. Одні фахівці вважають, що ембріон – це набір певних клітин, інші – людська істота. Треті говорять про те, що ембріон повинен мати якийсь особливий статус. Медики упевнені, що до 14 днів ембріон не може відчувати болю або радості і тому не може мати ніякого морального статусу. Хоча це якраз дає привід думати, що він може бути заморожений і використаний надалі в інших циклах лікування безпліддя.

У Європейському Союзі весь час живо обговорюють питання, що стосуються допоміжних репродуктивних технологій. У деяких країнах заборонено і сурогатне материнство, і донорство яйцеклітин. Хоча все ж таки поки-що єдиної думки немає. Наприклад, в Германії прийнятий «Акт про захист ембріонів», згідно якому заборонено перенесення генетично чужих ембріонів і використання донорських жіночих статевих кліток. Закон також накладає заборону на дослідження людських ембріонів і істотно обмежує випадки їх криоконсервації (процес зберігання органів, тканин або окремих клітин при зниженій температурі). Подібні обмеження існують і в скандинавських країнах. У більшості з них не допускається перенесення більш ніж двох ембріонів у жінок до 40 років.

«Подібних спірних моментів стає все більше і більше. А поки закону немає – і ми не знаємо, як наше суспільство відповідає на подібні питання», – говорять фахівці.

«Я б назвав це не сім`єю, а товариством з обмеженою відповідальністю, – говорить Дахно. – Це не що інше, як господарська діяльність. У Швеції був випадок, коли у двох жінок народилося троє дітей, і вони склали юридичний документ, що чоловік, що «допоміг» їм, ні за яких умов не братиме участь у вихованні. Потім пара розійшлася. І та жінка, яка залишилася з дітьми, подала в суд, і тепер чоловік вимушений платити аліменти».

Іншими словами, йдеться про репродуктивні права гомосексуальних пар. У нас в законодавстві такий момент взагалі не обумовлений. Але на Заході в деяких клініках таке вже неприйнятно – оскільки це порушує норми моралі. Такі пари звертаються і в українські клініки. Але позиція лікарів однакова: в першу чергу треба виходити з інтересів дитини. Якщо така пара хоче мати дитину, суспільство повинне виступити проти її бажання – воно повинне захищати інтереси дітей. Сумнівно, щоб суспільство було зацікавлене, щоб дитина росла в гомосексуальній парі.

Але і це не останній момент в дискусії про необхідність або потребу в допоміжних репродуктивних технологіях. З одного боку – це можливість появи в сім`ї довгожданої і бажаної дитини. І опустимо при цьому всі процедури, які доведеться подолати жінці на цьому шляху, психологічні травми від невдалих спроб. З іншої – це складні і, не побоюся цього слова, жорстокі досліди, що проводяться над живою істотою. Ось і виходить, що на одній чаші вагів – непереборне бажання стати батьками, на іншій – долі декількох ембріонів, вижити яким в лабораторних умовах вдасться не всім.


  • подписаться
  • распечатать
  • в избранное

 
 
Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info