Реклама


Профессия – помогать детям

Профессия – помогать детям

«Не буде біленьких і рожевеньких платтячок та бантиків у дівчаток, не буде хлопчиків у матросочках, а будуть діти з поламаними долями і буде дуже-дуже складно», – такими словами починає заняття Тетяна Кузьменко з Новогродівки Донецької області, тренер кандидатів в опікуни та піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Жінка знає про це не лише з чужого досвіду, а й із власного: у 2006 році з чоловіком вони створили прийомну сім’ю.

У Тетяни та Євгена велика родина: виростили трьох дітей (двох синів та доньку), мають онучку. Думка взяти в сім’ю дівчинку визрівала деякий час. І от 4 роки тому в їхньому домі з’явилася Женя. 

Прийомна донька була «складною». Вона мала затримку психічного та мовного розвитку, на контакт ішла важко. Таке собі чотирирічне «вовченя». Певний час довелося їздити в інтернат, аби Женя звикла до нових батьків.

Адаптація в родині теж проходила важко. Постійні істерики виснажували, але родина це витримала. Дитину треба було вчити абсолютно всьому. Вона не розуміла, хто такі мама й тато, плуталася, називала мамою старшу сестру Яну. У дитячий садок ходила з плачем, дуже боялася, що її покинуть. Доводилося приходити туди й увечері, аби показати Жені, що на ніч усі йдуть додому, ніхто там не залишається. Перші місяці донька не знала, звідки беруться продукти, речі – усе їй хотілося мати. Крім того, у неї була патологічна тяга до ліків: якось вона з’їла аж чотири таблетки клофеліну. Дівчинку витягували в лікарні майже з того світу. 

Через три місяці інтенсивних занять із логопедії Женя вимовляла всі звуки, крім трьох, хоч до того мовлення було абсолютно незрозуміле.

Історія другої прийомної доньки Тетяни та Євгена схожа на сюжет зі страшного кінофільму. Даша осиротіла в 11 років. Її взяла під опіку двоюрідна сестра, але життя в тій сім’ї було справжнім пеклом. Дівчинка мешкала на кухні, більшу частину пенсії забирала сестра. У 16 років Дашу вигнали з дому, зібрали речі у вузлик і викинули голу-босу на вулицю. Ось таку беззахисну, перелякану забрали її в родину прийомні батьки.

«У Даші була дуже низька самооцінка, – пригадує Тетяна. – Коли ми купували їй речі, вона спершу дивилася не на те, чи личать вони їй, а на ціну. А потім відразу казала: «Ні-ні-ні, це занадто дорого, ходімо звідси!»  Тепер наша Даша навчилася себе поважати. Нині вона студентка третього курсу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Їй уже 19. Офіційно вона не є членом нашої родини, ми порахували, що так фінансово для неї буде вигідніше. Зараз Даша живе в іншому місті, у гуртожитку, але на вихідні приїжджає до нас. З порога кидає речі й біжить до «рідного ліжка з ортопедичним матрациком» зі словами: «Нарешті я вдома!» А так, коли вона на заняттях, ми часто зідзвонюємося, ночами спілкуємося в Інтернеті».

Третю донечку батьки привезли додому в жовтні минулого року. Це Катя, їй 9 років. Тетяна була на обласній нараді, коли колеги повідомили, що в Дзержинському притулку є гарна дівчинка. Не так давно її бабуся-опікун померла, тож для Каті шукали родину. Перед зустріччю майбутня мама нервувалася, адже знала, що дівчинка відмовила вже чотирьом кандидатам. Але коли побачила її, усі сумніви зникли, їх стерли чорні й довірливі дитячі очі. Вони сподобалися одна одній відразу. Уже в той же день, завдяки хорошій репутації та авторитету Тетяни, Катю віддали на тимчасове влаштування в прийомну сім’ю, а вже через кілька тижнів прийшло рішення про довлаштування дівчинки.
 
Зараз Женя й Катя – однокласниці. У Каті були значні прогалини в знаннях, але вона потроху «підтягується», отримує вже і 7, і 8, і 9 балів, учителька її хвалить. Обидві доньки додатково займаються англійською мовою, з математикою допомагає тато. До речі, з батьком у Катрусі – абсолютна гармонія. Тетяні здається, що й до рідних дітей чоловік не виявляв стільки ніжності, як до прийомних.

«Важкувато проходить етап ревнощів, – ділиться жінка. – Женя у нас сльозлива, легко ображається, звикла бути найменшою, а тепер вона вже не одна. І хоч намагаємося купувати дівчаткам усе однаково, любимо їх однаково, ревнощі все ще проявляються».

Така велика родина, стільки щоденних турбот, але Тетяні хочеться зігріти любов’ю ще кількох малюків. На порталі вона вже навіть знайшла чотирьох діток з однієї сім’ї. Проблема тільки у відсутності потрібної житлової площі, але родина сподівається, що вона якось вирішиться, адже так хочеться жити заради дітей…
 
Статья любезно предоставлена сайтом sirotstvy.net

  • подписаться
  • распечатать
  • в избранное

 
 
Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info