Реклама


ВИЧ: главное – не бояться!

ВИЧ: главное – не бояться!

Коли Крістіна тільки почала задумуватися про усиновлення, вона й не підозрювала, що через деякий час заходитиме на сотні сторінок в Інтернеті з єдиною надією прочитати: ВІЛ – це не настільки страшно, як думає більшість людей. Адже дітки із порталу «Сирітству – ні!», які їй дуже сподобалися, мали ВІЛ-статус.

«Побудувати власну сім’ю не вдавалося, – починає розповідь Крістіна. – Усі радити, як кажуть, народити дитину для себе. А я подумала: «Навіщо народжувати, якщо є стільки осиротілих дітей». Почала читати в Інтернеті про усиновлення, але тоді ще не була готова до цього кроку на всі сто відсотків. А коли з’явився портал «Сирітству – ні!», частенько туди заходила, переглядала фото діток, спілкувалася на форумі. Якось побачила гарненького чотирирічного хлопчика Сашу. У нього була помітка «Дитина з особливими потребами». Довгий час відстежувала, чи не забрали його в родину. Я допускала варіант, що дитина має ВІЛ-позитивний статус, навіть відчувала, що діагноз саме такий. А одного разу не поставила фільтр при пошуку дитини на порталі, й поряд із анкетою Саші висвітилася анкета трирічної дівчинки, Світланки. І саме тоді я вирішила, що прийшов час збирати документи на усиновлення хлопчика й дівчинки».

Після отримання статусу кандидата в усиновителі Крістіна подзвонила в службу у справах дітей і домовилася про прийом. Спеціалісти розповіли їй про діагноз Саші й Світланки, але жінка не злякалася, мабуть, підсвідомо була готова це почути. Більше хвилювалася, як сприймуть таку новину батьки. Крістіна зателефонувала брату, він почитав в Інтернеті про вірус, переконався в тому, що з ВІЛ можна жити повноцінно, і поступово почав готувати маму й тата до прийнятого рішення сестри.

Крістіні ж показали діток. Сашко й Світлана навіть були в одній групі. Спільну мову знайшла з ними відразу й особливо вже не роздумувала – так, вона забирає їх. Потім Крістіну познайомили з жінкою зі Всеукраїнської благодійної організації  «Всеукраїнська Мережа людей, що живуть з ВІЛ». У її прийомній родині виховується двоє хворих діток, тому вона змогла в деталях розповісти Крістіні про цей вірус, про особливості догляду за ВІЛ-позитивними малюками. Розмова була дуже корисною.

У процесі усиновлення виникали деякі труднощі. За словами Крістіни, Світланку хотіли забрати іноземці, тому використовувалися всілякі методи, аби тільки жінка відмовилася від рішення взяти до себе саме цю дитину. Але Крістіна все пережила, переборола, й у жовтні 2010 року донечка була вдома. А через два місяці, у грудні, жінка подала документи на встановлення опіки над Сашком. Та тільки в квітні наступного року він уперше зміг переступити поріг їхнього додому.

«У Світланки період адаптації пройшов непомітно, – розповідає Крістіна. – Я забрала її у три роки, а от Саші було майже п’ять, у нього адаптація проходить важче. Істерики й зараз бувають, іноді відмовляється пити таблетки.

Узагалі-то, нічого складного в догляді за ВІЛ-позитивними дітьми немає. Це звичайні діти, такі, як і всі. Тільки раз у три місяці треба здавати аналізи й щодня приймати ліки.

Проблема в людях. Навіть дорослі освічені люди в наш прогресивний час бояться заразитися від дітей. Наш педіатр і підходити до них не хоче. Тому я вирішила нікому про діагноз не розповідати. У крові дітей вірус у такій малій кількості, що він навіть не виявляється. Знаю такий випадок, коли у школі дізналися про інфікованість одного хлопчика. Батьки, вчителі обурилися, як наслідок – страшенний скандал! Краще хай ніхто не знає. Тому й доводиться ховатися від людей на вулиці, від родичів, коли даю своїм таблетки.

Я познайомилася з мамами дітей-«плюсиків». Ділимося проблемами, обмінюємося досвідом, навіть на море разом їздили. До речі, якщо хтось має бажання поспілкуватися, може писати мені на електронну адресу: plusiki-ua@yandex.ru.

Цього діагнозу не треба боятися. Зараз нема таких страшних показників смертності від ВІЛ. Якщо приймати ліки, можна прожити до самої старості. Є хвороби, з якими набагато важче, наприклад, цукровий діабет. Проблем із ліками за цей час, слава Богу, не виникало: держава забезпечує нас усіми необхідними препаратами. Головне – не боятися».

Дуже хочеться, щоб для маленьких янголят, яких позначила червона стрічка ВІЛ-інфекції, знаходитися люблячі тата й мами. Не залишаймося байдужими!
 

Статья любезно предоставлена сайтом http://www.sirotstvy.net/.


Последние новости

ВХОД или регистрация


Забыли пароль?
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info

Вход или РЕГИСТРАЦИЯ

Нажимая “Зарегистрироваться”
вы соглашаетесь правилами пользования
Войти с помощью:
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info
Ваш E-mail
указанный при регистрации
Назад
Выгоды от учетной
записи на UAUA.info